Емоційний інтелект персоналу освітніх організацій як ресурс суб’єктивного благополуччя
Анотація
Вступ. В умовах глибоких суспільних трансформацій, спричинених повномасштабною війною в Україні, особливої уваги набуває проблема збереження психічного здоров’я та суб’єктивного благополуччя громадян. Освітня сфера, як одна з ключових інституцій соціалізації та формування людського капіталу, опинилася в зоні підвищеного ризику професійного й емоційного виснаження. Це зумовлює потребу в пошуку ефективних ресурсів підтримки психологічної стійкості педагогічного персоналу. Одним із таких ресурсів є концепт «емоційний інтелект» – група ментальних здібностей, які беруть участь в усвідомленні та розумінні власних емоцій і емоцій навколишніх людей.
Мета. Здійснити теоретичний аналіз основних підходів до розуміння феномена емоційного інтелекту у сфері освіти та визначити його роль як ресурсу суб’єктивного благополуччя персоналу освітніх організацій.
Методи: методи теоретичного аналізу проблеми на основі вивчення психологічної та міждисциплінарної літератури з проблеми дослідження (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, систематизація).
Результати. Аналіз наукових джерел дозволив виокремити кілька ключових теоретичних підходів до трактування емоційного інтелекту: як здібності (Salovey & Mayer), як змістової компетентності (Goleman), а також як особистісного ресурсу в умовах професійної діяльності. Особливу увагу приділено дослідженням, у яких емоційний інтелект розглядається у зв’язку з такими поняттями, як емоційна компетентність, професійне вигорання та суб’єктивне благополуччя.
Висновки: розглянуті підходи можуть бути покладені в основу подальших емпіричних досліджень.
Авторське право (c) належить авторам статті.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Положення про авторські права Creative Commons
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
